|
|
|
Новости
00:00
Глухота - не привід для відчаю
-Людмило Вікторівно, Ви все життя працюєте в цій школі. Чому обрали саме її? Моя мама тут працювала, а я приходила в гості. Граєшся з глухими дітьми і хоч-не-хоч, а вчишся говорити як вони, - жестами. Та все ж я вступила не на дефектологічний факультет, а до педагогічного. 1965 року в інтернаті на дошкільному відділенні відкрилася вакансія музичного керівника - раніше такої практики не існувало. Всі дивувалися: навіщо глухим музичний керівник? Директор школи запропонувала моїй мамі: “Нехай ваша дочка йде до нас працювати - вона ж закінчила перший курс педінституту і навчається у музичному училищі”.
-Невже глухі дійсно чують музику? Спочатку я теж була спантеличена про позицією, але моя мама - мудра жінка, порадила спробувати, а якщо не сподобається - відмовитися. Я сіла за піаніно, привели малечу. Заграла - а вони всі припали вушком до інструмента. Насправді діти чули тільки ритм. Мені тоді було 18 років, на той час не існувало жодних методичних розробок. Сама все вигадувала, писала програму. За якийсь час ми
-То у чому ж секрет? Глухі діти не чують музику як таку, але вони відчувають вібрацію. Наприклад, 1-2-3-4- це що? Малеча відповідає - марш. А 1 -2-3? Вальс, нумо танцювати! А це - полька. Глухим все одно, який інструмент, головне - ритм. Я відбивала ритм, діти танцювали, а потім створювали вистави. Поставили балет “Лускунчик” з декораціями. Потім – “Бременських музикантів” і “Молоду гвардію”. Писала сценарії, вихованці грали мовою жестів, озвучували у мікрофон за кулісами я та вчитель історії. Наша школа стала дуже відомою. Варто сказати, що діти з вадами слуху дуже талановиті, вони все сприймають інтуїтивно, добре розбираються в людях. Оскільки спілкуються жестами, то звикли дивитися людині прямо у вічі. Й одразу бачать: хороша людина, відверта чи нещира. Глуха дитина за хвилину зрозуміє, хто прийшов і навіщо.
-Людмило Вікторівно, а які ще особливості є в роботі з глухими? З такими дітьми працювати дуже цікаво. Всі емоції, які вчитель може передати у звичайній школі за допомогою інтонації, наш педагог передає через яскраву міміку та жести. Думаєш, як тут пояснити математику? Для нас це легко, ми ж чуємо. А глухій дитині вона незрозуміла і нецікава. Тож треба ретельно продумувати урок.
-Чи не виникало у Вас бажання працювати у звичайній школі? Навіть не замислювалася над цим. Я знаю глухих, вони відчувають мене. Завоювати до віру людей, котрі не чують, дуже важко, адже чужих вони не сприймають. Глухі – спільнота закритого типу, вважають себе інвалідами, і ставлення до людей, котрі чують, у них особливе. Я їм кажу: “Хто інвалід? Це ви інваліди? У вас просто інша мова. Я часто чую слова образи. А ви цього не чуєте - і слава Богу. Забудьте слово “інвалід”, ви нормальні люди”.
-Тобто Ви руйнуєте цей стереотип. А як складається життя дітей після закінчення школи? В інтернаті навчаються 12 років. Останні три роки, паралельно зі школою, діти відвідують Я не можу сказати, що глухота - це трагедія. Люди з такими вадами живуть повноцінним життям. Вони мають свій театр, успішні у спорті, добре малюють, створюють сім'ї, народжують дітей.
-Коли йшов до Вас, думав, що в інтернаті тихо, адже тут навчаються глухі. А насправді гамірно, як у звичайній школі. У нас вже 12 років працює друге відділення, набираємо також звичайних дітей. Хочемо, щоб з першого класу малюки разом співали, танцювали, відпочивали, гралися. Глухі вчаться писати і читати. А ті, хто чує, вивчають мову жестів. Такого не було і немає більше ніде. Коли діти танцюють, ви не зможете відрізнити, де глуха дитина, а де з нормальним слухом.
Д.Солодько, газета “Вечірній Київ”.
Від адміністратора веб-сайту ОНП: Розміщаючи цю інформацію, щиро вітаю Людмилу Вікторівну з ювілейним Днем народження і Днем працівників освіти! Зичу їй та її колегам нових успіхів, здоров'я і наснаги!
|
Администратор |