Під час осінніх канікул у конференц-залі Центрального правління УТОГ відбулася чергова зустріч сурдопедагогів з вадами слуху. Приємно, що таке спілкування з колегами вже стало не тільки традицією, а й внутрішньою потребою для багатьох нечуючих вчителів і вихователів.

Втім, на останню зустріч прийшли не тільки педагоги Києва. Вони радо вітали своїх колег з інших областей України - Наталію Адамюк з м.Полтави та Анастасію Лутошкіну із Запорізької області (Кам`янська спецшкола), які знайшли час і кошти, щоб приїхати до столиці.

На зустрічі були присутні начальник відділу організаційної і культмасової роботи апарату ЦП УТОГ К.З.Нестеренко, яка також має педагогічну освіту, і сурдопедагог Київської спецшколи-інтернату №6 Є.С.Грищенко, яка з притаманною їй небайдужістю до проблем глухих людей взяла участь у розмові з нечуючими колегами.

Програма зустрічі була дуже насиченою. Адже за обмежений час необхідно було і розглянути все, що було заплановано за порядком денним, і поділитись думками про наболіле, і розповісти про досвід роботи.

Розпочалася зустріч з виступу завідувача відділом слухомовної роботи Центру слухової реабілітації "Аврора" Олександра Савченка, який є координатором програм Українсько-Канадського Альянсу для глухих та слабочуючих. З великим інтересом слухали українські педагоги його розповідь про систему освіти в Канаді, про застосування жестової мови у процесі навчання в канадських навчальних закладах.

Особливу зацікавленість викликала розповідь О.О.Савченка про різноманітність методів і засобів, за допомогою яких нечуючі в Канаді отримують інформацію. Це і сприймання її на слух з використанням якісних слухових апаратів, і переклад на жестову мову за допомогою перекладача,і застосування апаратури, яка передає на екран текст лекцій, і безліч інших засобів.

Цікаво було дізнатись і про те, що перекладачі в Канаді здійснюють не тільки звичний нам переклад на дактильно-жестову мову. Є також і спеціально підготовлені фахівці, які допомагають слабочуючим студентам сприймати лекцію викладача, супроводжуючи її не жестами, а лише чіткою артикуляцією, яка легко "зчитується" з губ. У деяких випадках така артикуляція доповнюється особливими знаками, за допомогою яких перекладач дублює деякі звуки, які важко розрізняються, такі як: "б"- "п", "в"- "ф", "з"-"с" тощо.

Олександр Олексійович у своєму виступі наголосив на тому, що у канадських школах для нечуючих дітей багато вчителів з вадами слуху, а жестова мова є вільно вживаною мовою і школярів, і педагогів. Отже, у майбутньому можливе встановлення контактів українських нечуючих педагогів з канадськими колегами.

Далі О.О.Савченко розповів про роботу, яку проводить Українсько-Канадський Альянс, про літні табори, які відбулися цього року в Хусті, Одесі та Харкові (про них ми вже повідомляли в нашій газеті).

Хоча сурдопедагоги на попередній зустрічі домовились підготувати повідомлення про використання наочних посібників у навчанні дітей з вадами слуху, не дивно, що після виступу О.Савченка подальша розмова точилася в іншому напрямку. Йшлося про жестову мову, про її значення у навчанні глухих, про необхідність введення у програму спецшкіл факультативу з культури жестової мови.

Усі присутні погодились з тим, що саме білінгвізм (використання не тільки усної мови, а й мови жестів) у школах для дітей з вадами слуху, може поліпшити якість їх навчання.
З виступів своїх колег присутні дізналися, що в Полтавській спецшколі та Київській спецшколі №9 вже є досвід факультативного викладання культури жестової мови.

Було запропоновано звернутись до Міністерства освіти та науки України з пропозицією про введення до навчальної програми наших спеціальних шкіл для дітей з вадами слуху окремого предмету з вивчення мови глухих.

Однак для того, щоб мати певні повноваження щодо таких клопотань, об`єднанню нечуючих вчителів ще необхідно здійснити роботу по юридичному оформленню свого статусу. Присутні на зустрічі отримали проект статуту майбутньої Асоціації нечуючих сурдопедагогів України. Ініціативна група по створенню Асоціації звернулась до колег з пропозицією подавати свої зауваження до статуту та думки щодо планів роботи на майбутнє.

Отже, розмову буде продовжено на наступній зустрічі, яку було запропоновано провести під час зимових канікул.

Н.Каменська, газета “Наше життя”, 2001 р.