Минулий рік у вітчизня­ній сурдопедагогіці видався плідним на ювілейні дати.Згадаємо про них: училище для глухонімих дітей німець­ких колоністів в с.Вормс (Одеська обл.) відзначило 125 років, Малинська (Максимовицька) церковнопа­рафіяльна школа (Жито­мирська обл.) - 115 років. Сімферопольська школа-притулок - 105 років. Із цих закладів на сьогодні працює лише школа в Сімферополі, яка незмінно перебуває на одному й тому ж місці.

Не стоїть осторонь від юві­лейних дат і 2013 рік. У травні виповнюється 110 років з дня відкриття Олександрівського (Запорізького) училища-хутора глухонімих, у червні - 170 років Одеській школі для глухоні­мих дітей, а восени - 105 років Чернівецькому інституту для сліпих і глухонімих дітей. У Запо­ріжжі та Одесі на сьогодні працюють спеціальні заклади, які є їх правонаступниками. А заклад у Чернівцях продовжує свою роботу і незмінно перебуває на одному й тому ж місці.

Всі перераховані заклади заслуговують на на­шу шану та повагу, оскільки кожен зробив, а де­які продовжують робити свій внесок у вітчизняну сурдопедагогіку. Та все ж серед цих закладів хочеться виділити ювілей Олександрівського (Запорізького) училища-хутора для глухонімих. Він важливий тому, що у травні цього року та­кож виповнюється 160 років від дня народження видатної людини, колишнього міського голови Олександрівська - Фелікса Францовича Мовчановського, засновника Олександрівського хутора для глухонімих (офіційна назва – “Маріїнське училище-хутір Катеринославського губернського відділу Опікунства Імператриці Марії Федорівни про глухонімих”), унікального, найбільшого та найефективнішого закладу в то­гочасній Російській імперії, який вперше виник у вітчизняній та світовій педагогічній практиці, аналога якому немає у світі й сьогодні.

Документи свідчать про Ф.Ф.Мовчановського як про людину неспокійної вдачі, яка з жадобою бралася за вирішення злободенних про­блем тогочасної російської буденності. В силу своїх реформаторсько-просвітницьких погля­дів він у своїй діяльності прагнув добра для сво­їх співгромадян. В Олександрівську про нього говорили як про людину незвичайного розма­ху, чисто американської енергії та невсипущої праці. Говорячи про його діяльність як міського голови, підкреслювали, що за 10 років свого ке­рування містом він буквально створив епоху в його історії. Про Олександрівськ можна сказа­ти, що його історія поділяється на два періоди: від утворення до Мовчановського та від Мовчановського до нашого часу. З маленького глухого містечка, яке потопало у нечистотах, він перетворився на 40-тисячне місто з мостовими, водогіном, двома смугами залізниці, з добре влаштованим портом на Дніпрі, з бюджетом близь­ко 400.000 крб. Буквально не­має жодної корисної справи в місті, у якій би Ф.Ф.Мовчановський не був ініціатором або головним діячем.

У 1903 році, завдяки ак­тивній участі Ф.Ф.Мовчанов­ського, в Олександрівську було засновано повітове від­ділення Опікунства про глу­хонімих, а сам Мовчановський стає заступни­ком його голови. Він був головним ініціатором і душею справи з організації найбільшого у світі Олександрівського училища-хутора для глухо­німих, яке було оригінальним в організації своїх навчальних закладів, у змісті навчання та під­готовці учнів до майбутньої трудової діяльності. Готуючись до відкриття училища, Ф.Ф.Мовча­новський уважно вивчав структуру й особливості організації спеціальних закладів, які були на той час в Росії. Збереглося його широке листування з завідувачем школою глухонімих с. Мурзинки, якого він просив надіслати все потрібне для відкриття училища, починаючи з меню, форми для учнів і закінчуючи правилами для службовців школи, програмами та підручниками.

11 травня 1903 року відбулася закладка шко­ли та інших приміщень хутора. З цього приводу Фелікс Мовчановський був удостоєний подяки Імператриці Марії Федорівни.

 Відразу ж після відкриття училища-хутора, Ф.Ф.Мовчановський розпочав будівництво спеціальних майстерень, розрахованих на 300 глухонімих дітей, та інших споруд. До кінця 1903 року на хуторі повністю були закінчені школа, лі­карня, приміщення для фельдшера, сторожка, хлібопекарня, сарай, погріб і лідник. Пізніше були збудовані два гуртожитки - один півтора-поверховий будинок з ошатною церквою - для дівчаток і вчительок, а другий двоповерховий - для хлопчиків. Триповерховий будинок служив помешканням для педагогів та адміністратив­них службовців навчального закладу. Ще одна будівля у два з половиною поверхи відводилася під школу для невстигаючих учнів. Мала школа і свій дитячий садок у будівлі з класами-дортуарами (спальнями), ванними, квартирами для службовців і прислуги. На території Олексан­дрівського хутора було також споруджено буди­нок для адміністрації, два будинки для сімейних службовців, шкільний музей, бібліотека на 1500 томів, біологічна станція, яка за допомогою ка­налізаційної системи видаляла брудну воду та нечистоти, метеорологічна станція, лікарня з аптекою, баня, хліви та інші допоміжні споруди.

Таким чином, за дуже короткий час на те­риторії училища-хутора було побудовано ціле маленьке містечко, яке мало все необхідне для нормального самостійного існування і в якому було створено умови для навчання та вихован­ня дітей, для підготовки їх до дорослого життя

Фелікс Францович Мовчановський своє дітище не обходив стороною і всіляко допома­гав. У 1910 році в училищі-хуторі було чудово налагоджене господарство, а продукція, яка вироблялася його учнями, неодноразово за­войовувала призові нагороди на губернських виставках. Добра слава про заклад поширю­валася не лише на Катеринославську губер­нію, але й далеко за її межами. Але ця велика добра справа викликала протидію російських чиновників, які замість того, щоб підтримувати та розвивати її, згубили і задавили ревізіями та рішеннями, які все зруйнували. В ході розсліду­вання Ф.Ф.Мовчановському було висунуто 420 пунктів звинувачень. У 1911 році він змушений був написати прохання про звільнення з посади Олександрівського міського голови. Його за­арештували та посадили за грати на два роки, поки тривало слідство. В підсумку його виправ­дали, але за цей час хутір був розгромлений.

Не дивлячись на цей тяжкий удар долі, Фелікс Францович не залишив громадської діяльності. В роки Першої світової війни він брав активну участь у діяльності Всеросійського товариства Червоного Хреста і Всеросійського союзу міст, був відряджений Харківським комітетом союзу в Галіцію (тепер Галичина) в якості уповноваже­ного для організації продовольчих пунктів.

В кінці 1915 року Ф.Ф.Мовчановський по­вертається в Олександрівськ і весною 1916 року балотується на виборах у міську Думу. А в жовтні 1916 року Фелікс Мовчановський знову обирається міським головою.

Можна без перебільшення стверджувати, що різноманітна громадська, благодійницька та культурно-просвітня діяльність Ф.Ф.Мовчановського була справою всього його життя. Це

була людина надзвичайного розуму і невтомної праці, а одночасно і обдарований педагог, іс­торик, етнограф, краєзнавець, просвітитель та громадський діяч. Він займався викладацькою діяльністю, читав лекції, писав наукові праці, був завзятим театралом, товаришував з видат­ними вченими того часу: М.Коророю, М.Каришевим, Я.Новицьким, Д.Яворницьким. Йому були притаманні добродійність і милосердя.

За свою діяльність надвірний радник Фелікс Францович Мовчановський був нагороджений орденами св.Станіслава III ст. (28.03.1898), св.Анни II (02.04.1906) і III (06.12.1902) ст.Бу­харською золотою зіркою III ст. (28.02.1902), золотим нагрудним знаком І ст.Опікунства Государині Імператриці Марії Федорівни про глухонімих (01.05.1903) та знаком Червоного Хреста (24.06.1899). Окрім цього, за закладку Олександрівської школи для глухонімих та по­дальший розвиток закладу був тричі удостоєний високої подяки Імператриці Марії Федорівни (16.05.1903, 03.02.1904, 03.05.1908); за від­криття в м.Євпаторії школи-санаторію для глу­хонімих дітей удостоєний “Іменної подяки“ Імпе­ратриці Марії Федорівни (17.01.1908) та в 1911 році мав аудієнцію у Імператора Миколи II, який високо оцінив його діяльність і діяльність Олек­сандрівського училища-хутора для глухонімих.

Усе своє життя він сіяв добре, вічне, розумне, будив у душах людей почуття милосердя, гума­нізму, взаємоповаги, людяності. Нам же по­трібно пам'ятати і берегти пам'ять про багатогранну постать Фелікса Францовича Мовчановського і його педагогічно-культурну спадщину. Він заслуговує на шану, повагу та увіковічення.

В.ШЕВЧЕНКО, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Інституту спеціальної педагогіки НАПН України.

Автор висловлює щиру подяку директору Музею історії глухих В.В.Скурчинському за надані матеріали.