Стаття 55 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України (стаття 68 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України).Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне (адміністративне) судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмо­вого перекладу з однієї мови на іншу,а також особа, яка володіє технікою спілкуван­ня з глухими, німими чи глухонімими.

Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням особи, яка бере участь у справі, (або призначається з ініціативи суду. Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде позбавлена судового захисту).

Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмо­витися від участі у цивільному (адміністративному) процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компе­нсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в проце­суальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мо­ву, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від ви­конання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідаль­ність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

Перекладач - це учасник процесу, який залучається судом для надання допомоги особі, яка не володіє державною мовою, на якій ведеться цивільне судочинство.

Участь перекладача обов'язкова в усіх випадках, коли особа не володіє українсь­кою мовою. Слід враховувати, що володіти мовою і розуміти мову - не тотожні явища. Значна частина населення України не володіє національною мовою, але її розуміє. Чи потрібний у таких випадках перекладач? На наш погляд, безумовно, потрібний. Таким чином, якщо одна із осіб, які беруть участь у справі (не тільки сторона), не володіє українською мовою, але розуміє її, а володіє, наприклад, російською, то до справи по­трібно залучати перекладача.

Верховний Суд України висловив думку, якщо сторони не володіють мовою судочинст­ва, вести судовий процес на іншій мові, прийнятній для всіх учасників процесу, постанови­вши про це відповідну ухвалу (п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” №9 від 21.12.90р.).

Іншу думку висловив Конституційний Суд України у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України (справа про застосування української мови) від 14.12.99р.: “українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій те­риторії України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами міс­цевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом”.

З урахуванням такого тлумачення, суд не вправі вести процес на іноземній мові в жодному випадку. Участь перекладача істотно ускладнює розгляд справи.

По-перше, перекладача потрі­бно знайти. Зі змісту ст.7 ЦПК України не вбачається, хто саме це повинен робити - суд чи особа, яка потребує перекладача? З урахуванням ч.2 ст.55 ЦПК, за якою пере­кладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі, можна дійти висновку, що ініціатива в залученні до справи перекладача має надходити від особи, яка потребує перекладача. Від неї має надійти заява. Однак час, який дається для пошуку пе­рекладача, законом не встановлено. Як має діяти суд у випадку, коли сторона не подає заяви про допуск до справи пере­кладача, не відомо. Як би суд не вчинив, його дії можна оскаржити з тих причин, що по­рушено право особи користуватися рідною мовою.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. №2 “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді прав у суді першої інстанції” вказує, що за змістом статті 55 ЦПК запрошення перекладача до участі у справі є обов’язком особи, яка бере участь у справі, а не суду.

Від “почесного обов'язку” пошуку перекладача взагалі можна відмовитися. Тоді перекладача може відшукати протилежна сторона, зацікавлена у вирішенні справи. Вона ж йо­му і заплатить. Якщо і протилежна сторона відмовляється шукати перекладача або йому платити, тоді це має зробити суд. Суд, як правило, звертається з клопотанням в державні органи, які мають штатних перекладачів, наприклад, в районну державну адміністрацію, з проханням забезпечити участь перекладача в процесі. Керівник відповідного державного органу таке клопотання задовольняє і скеровує перекладача в розпорядження суду.

По-друге, перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюєть­ся цивільне (адміністративне) судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмово­го перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глу­хими, німими чи глухонімими.

Факт вільного володіння іноземною мовою потребує доведення в суді. Єдиним допус­тимим доказом вільного володіння іноземною мовою є документ про відповідну освіту та кваліфікацію перекладача. Допуск до справи як перекладачів інших осіб, які відповідної кваліфікації не мають може призвести до неправильного перекладу і порушення прав осо­би, яка не володіє мовою.

До матеріалів справи потрібно долучити диплом. В іншому випадку, при оскарженні рі­шення можна буде покликатися на недостовірний переклад та некомпетентність перекладача.

По-третє, перекладач повинен погодитися на запропоновану оплату праці. Його по­слуги оплачуються з коштів суду за встановленими тарифами. Відповідно до п.6 Інструк­ції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викли­каються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівника­ми функцій експертів і спеціалістів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.96р. №710, перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи вста­новлюються такі розміри винагороди:

-за письмові переклади - від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);

-за усні переклади - від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян за годину роботи.

З урахуванням діючого неоподатковуваного мінімум доходів громадян 17,00 гривень, за 1 годину роботи перекладача суд може заплатити максимум 85 копійок. Добровільно на це ніхто із перекладачів не погодиться. Саме тому, у більшості випадків, перекладачі в су­ді - це особи, які не можуть відмовитися від виконання своїх обов'язків, оскільки направ­лені в розпорядження суду з основного місця роботи.

По-четверте, перекладач повинен бути присутній в кожному засіданні. Без нього суд не може розглядати справу по суті. Неявка перекладача є безумовною підставою для від­кладення розгляду справи.

По-п'яте, законодавець не регламентує часу, протягом якого перекладач повинен зро­бити письмовий переклад документів. Якщо у нього є можливість заробити більші гроші, судові документи будуть перекладатися в останню чергу.

Наведене свідчить, що проста, на перший погляд, формальність, залучення переклада­ча, може істотно вплинути на розгляд справи.

Якщо особі не забезпечено перекладача, буде порушено конституційний принцип судочинства, що є підставою для скасування рішення.

Приклад: Позивачка у скарзі посилалася на те, що судочинство велося українською мовою, але оскільки вона не володіє нею досконало, то не зовсім розуміла зміст пояснень відповідача та свідків. За таких обставин, коли суд не виконав покладеного на нього обов'язку, забезпечити ведення судового процесу відповідно до побажань позивачки, і не з'ясував питання про мову судочинства і про необхідність участі у справі перекладача, по­становлене рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

Особа може мати кілька перекладачів одночасно, а також замінювати перекладача.
Не може бути перекладачем особа, яка не володіє українською мовою. Тому не допус­кається так званий подвійний переклад, наприклад з арабської на англійську, а потім з ан­глійської на українську. З цих причин судовий розгляд в місцевостях, де немає переклада­чів із рідкісних мов, може стати загалі неможливим.

Тимошенко В., адвокат, член ОНП

Джерело: SNU