Виповнилося 150 років від дня народження корифея російської сурдопедагогіки - Миколи Ми­хайловича Лаговського (1862-1933). В історії навчання і вихо­вання глухих він залишив про себе пам'ять, як один з видатних основоположників науково розробленої теорії і практики цієї благородної справи.

Свою сурдопедагогічну діяльність М.М.Лаговський розпочав у кінці по­заминулого, XIX століття, рядовим вихователем училища глухонімих, а закінчив - професором кафедри сурдопедагогіки і логопедії Москов­ського державного педагогічного інституту.

Глибокий знавець душі нечуючої людини, великий майстер-сурдопедагог, він у своїх наукових працях піднявся до великих теоретичних узагальнень, котрі і до сьогодні дуже цінні для навчання і виховання глухих дітей і дорослих.

Сурдопедагогічна діяльність М.М.Лаговського тісно пов'язана з Украї­ною. Будучи з 1910 по 1913 рік директором Олександрівського (Запорізь­кого) училища-хутора глухонімих, він залишив по собі праці про згаданий заклад, у яких висвітлений педагогічний досвід навчання і виховання глу­хих у цьому училищі. Цим самим він зробив вагомий внесок в українську сурдопедагогіку. Діяльність М.М.Ла­говського в Україні була недовгою, але збагатила її новими методични­ми розробками, інноваційними підхо­дами, нетрадиційними прийомами. Заслуга М.М.Лаговського ще в тому, що він сприяв відкриттю училища глухонімих в Україні. Українська сур­допедагогічна наука пишається цим величним іменем.

Микола Михайлович Лаговський народився 25 грудня 1862 року. Сур­допедагогічну діяльність розпочав у 1884 році, коли його призначили вихователем Санкт-Петербурзького імператорського училища глухоні­мих. Він одразу став прихильником навчання глухих усної мови. Після закінчення курсів підготовки вчителів для шкіл глухих, які діяли при цьому ж училищі, у 1887 році М.М.Лаговсько­го зараховують на посаду вчителя, а через рік - інспектора означеного училища глухонімих.

Він добре володів німецькою мо­вою, і його відрядили до Австрії та Німеччини з метою вивчення досві­ду організації курсів для підготовки сурдопедагогів, ознайомлення з передовими методиками постановки звуків і слухової роботи.

М.М.Лаговський причетний до заснування Олександрівського (За­порізького) училища-хутора глухоні­мих. На прохання Олександрівського земства Центральне опікунство, що знаходилося у Петербурзі, направи­ло до Катеринославської (Дніпропетровської) губернії Лаговського, який повинен був оглянути всі ділянки землі і вибрати найзручнішу для будівництва спеціальної школи для глу­хонімих дітей. У рапорті, надісланому голові ради Опікунства 1 серпня 1901 року, М.М.Лаговський повідомив, що, на його думку, найзручнішим міс­цем для будівництва є місцевість біля міста Олександрівська. Він зупинив свій вибір на ділянці, що знаходилась за 1,6 км від міста, праворуч від Катерининської залізниці, на орних полях поблизу села Вознесенка. Через три дні Опікунство звернулось до Олександрівського міського голови з про­ханням про передачу йому цієї ділян­ки землі. 11 жовтня 1901 року міська дума підтвердила своє рішення про відкриття в місті Олександрівську навчального закладу для глухонімих, який матиме вигляд училища-хутора. Але тільки через два роки, тобто - 11 травня 1903 року, розпочалося будів­ництво спеціального закладу.

У вересні 1910 року М.М.Лаговський стає керівником Олександрівського училища-хутора для глухо­німих, до складу якого входили: ди­тячий садок, школа для нечуючих із збереженим інтелектом, школа для розумово відсталих дітей, школа-санаторій в Євпаторії, друкарня, учбові майстерні, де виготовлявся сільськогосподарський реманент. Училище мало 120 гектарів землі для садівни­цтва і городництва.

Характеризуючи заклади Олександрівського училища, М.М.Лаговський в лекції, прочитаній в 1910 році на Південно-російській сільськогос­подарській виставці в Катериносла­ві (нині Дніпропетровськ) зазначив, що вони “... являють собою відрадне явище у постановці навчання, ви­ховання і професійної освіти. Все, що люди придумали досі для полег­шення та поліпшення освіти глухо­німих, тут наявне і практикується”. Прочитана лекція про училище була в 1910 році віддрукована в друкарні Олександрівського училища глухоні­мих і видана окремою брошурою на 28 сторінках.

М.М.Лаговський високо оцінював діяльність училища глухонімих. Він зазначав, що “... училище-хутір бу­ло виключно цікавим на той час зак­ладом, де нічого не було зайвого, а все призначалося для навчання й виховання глухонімих із селянського середовища”.

Згадуючи Олександрівський заклад, М.М.Лаговський писав, що “... для підвищення професійного рівня вчителів Олександрівської школи щотиж­нево, у вільний від роботи час, прово­дилися показові уроки. На цих уроках були присутні всі вчителі та вихователі школи, після закінчення такі уроки об­говорювалися, оцінювалися, тобто проводився їх детальний аналіз”.

Олександрівське училище мало свою школу-санаторій в Євпаторії. Приміщення школи було розрахова­не на 50 дітей. Сюди щорічно з Олек­сандрівського училища відряджалися на рік п'ять молодших класів зі своїми вчителями. Учні, не припиняючи регулярних занять у класах, купались у морі, приймали повітряні і сонячні ванни на березі моря. М.М.Лаговський, відвідавши цю школу-сана­торій, писав що “зовнішній вигляд тимчасових мешканців - учнів Євпа­торійської школи - яскраво свідчить, що така ідея відряджень глухонімих дітей - дійсно щаслива ідея”.

Будучи директором училища глу­хонімих, М.М.Лаговський у навчаль­но-виховному процесі керувався принципами “чистого усного мето­ду”. Це означало, що після виходу зі школи учні повинні не тільки читати, а й писати та говорити зрозумілою виразною мовою, також розуміти мову інших через читання з губ. З приводу цього М.М.Лаговський, працюючи в Олександрівському училищі ствер­джував: “Глухонімі повинні навчатися усної мови”. Це було кредо видатно­го сурдопедагога.

Педагоги училища дотримувалися принципів М.М.Лаговського, що глу­хонімого треба навчити говорити, то­му головним завданням закладу було - навчити глухонімих словесної мови у різних її формах. Тож буде читачам газети цікаво знати, як здійснювалися настанови М.М.Лаговського, зо­крема, методика постановки звуків і розвитку мови в Олександрівському училищі глухонімих.

Так, навчання усної мови почина­лося з попередніх вправ із розвитку органів мовлення, зору, дотику, дихання, які учень виконував разом з учителем. Після цього у глухонімого за допомогою зору й дотику виклика­ли голос. Учень надавав своїм орга­нам мовлення такого положення, яке він бачив у вчителя підчас вимовлян­ня звука, використовуючи при цьому дзеркало. Крім цього, намагався по­вторити вібрацію органів мовлення, яку відчував у вчителя, прикладаючи свою руку до його грудей і горла. Спосіб дихання в процесі вимовлення звуку також запам'ятовувався дитиною. Так, сприйнявши спосіб дихання, ступінь коливання органів мовлення та їх положення, кмітлива глухоніма дитина, копіюючи вчителя, утворювала той чи інший звук.

Після багаторазових звукових вправ, учитель показував, як пишеть­ся буква, що вимовляється. Таким чином, глухонімий навчався про­мовляти звуки, впізнавати їх вимовлення у інших шляхом зчитування з губ, писати і читати. Після засвоєння кількох звуків він, з допомогою вчи­теля, з'єднував їх у склади, з яких потім складалися легкі для вимовлення слова. Кожне нове слово закріплю­валося до повного засвоєння в усіх трьох формах, тобто - усно, письмо­во і за допомогою читання з губ. При цьому вчитель промовляв слово або речення, а учень повинен був розпіз­нати, що він сказав.

З року в рік таке навчання усклад­нювалося і завдяки читанню з губ да­вало змогу глухонімому з нормальними здібностями засвоїти грамоту.

Слід до всього цього додати таку цікаву деталь, що в друкарні Олександрівського училища глухонімих була надрукована праця великого сурдопедагога М.М.Лаговського “Обучение глухонемых устной речи”, за якою навчалось і виховувалось не одне покоління сурдопедагогів.

Вчителька Київської школи глухо­німих Ніна Костянтинівна Патканова на II Всеросійському з'їзді сурдопе­дагогів, що відбувся в 1903 році, смі­ливо поставила питання про справу великої важливості - дошкільного виховання дітей. її сурдопедагогічні ідеї щодо навчання нечуючих у дитя­чому садку не найшли послідовників у більшості навчальних закладів дореволюційної Росії. Були лише по­одинокі спроби ентузіастів. Зокрема, ідею Н.К.Патканової втілив у життя в Олександрівському училищі М.М.Лаговський,який переконався в то­му, що дошкільне виховання може забезпечити хорошу підготовку глухонімих дітей до школи, розширити можливості їх розумового розвитку і у визначеній мірі подолати існуючі роз­біжності між глухонімими і чуючими.

Тож, одним із досягнень Олександрівського училища було те, що сурдопедагоги почали працювати з глухонімими дітьми дошкільного ві­ку (з 5-6 років), організувавши для цього власний дитячий садок при сприянні М.М.Лаговського. У проекті статуту училища-хутора зазначалося, що в “дитячому садку протягом трьох років проводиться навчання мові за особливою програмою і заняття за Фребелівською системою, потім ді­ти переходять в училище для проходження загального курсу”. Про це читаємо і в працях М.М.Лаговського.

Перебуваючи у відрядженні в Одесі, М.М.Лаговський відвідав там школу для глухонімих дітей, де критично по­ставився до порушників методів на­вчання і виховання глухонімих дітей. Про це дізнаємося з такого факту: щоб дати можливість учням практикувати­ся в читанні з губ, викладачі Одеської школи щоденно на одну годину мінялись своїми класами. У1913 році М.М.Лаговський в своїх зауваженнях на «Інструкцію для службовців училища глухонімих Одеського відділу опіки», надісланих 4 червня М.М.Трегубову, засудив таку форму роботи. Він писав: «Практика в мові, зокрема, вправи в читанні з губ у всіх учителів можли­ва в позакласний час на чергуваннях. Відвідування класів різними особами на одну годину, та ще й щоденно, неминуче вносить у класне життя певну долю безпорядку і затрати часу. І те й друге не виправдовується досягнути­ми результатами. Більше користі буде, якщо чергові вчителі звернуть увагу на цей біксправи підчас своїх чергувань». Після цього така форма роботи перестала практикуватись в Одеській школі.

М.М.Лаговський, будучи директо­ром училища, проводив велику робо­ту, що стосується підготовки кадрів, надаючи виняткове значення осо­бистості сурдопедагога, про це він писав: ”... навчити глухонімих здатні лише найбільш обдаровані вчителі з глибокою підготовкою”.

Про майстерність педагогічного колективу Олександрівського учили­ща глухонімих було відомо далеко за межами України. Такими сурдопе­дагогами були: В.І.Котик, подружжя Мальцевих і Гуслистих, сестри - О.Я.Комирі М.Я.Комир, С.А.Ґонтар, М.М.Попова, К.Д.Крилов, П.А.Гладуш та інші. Чотири останні вчителі, на чолі з М.М.Лаговським, брали участь у III Всеросійському з'їзді сурдопедагогів, який проходив у Москві в 1910 році.

Разом з М.М.Лаговським в учи­лищі з 1910 по 1915 рік працював майбутній видатний український сурдопедагог - Іван Опанасович Соколянський, який саме в цьому закладі розпочав свою трудову діяльність. А як з цього приводу не згадати Олену Олександрівну Сафонову - сурдопе­дагога Олександрівського училища, котра мала честь співпрацювати з М.М.Лаговським. Згодом вона стала директором Одеської школи-інтернату для глухих дітей, була нагород­жена орденом Леніна.

За роки роботи М.М.Лаговського на посаді директора, училище виді­лилось серед інших подібних закла­дів не тільки Росії, а й усього світу. В цьому велика заслуга і педагогічного колективу, про що видатний сурдопедагог Ф.А.Рау, оцінюючи учбовий заклад, зазначав: “.. все, що вимагає сучасна наука, знахо­дить там своє здійснення”.

Навчально-виховний процес в Олександрівському училищі-хуторі глухоні­мих М.М.Лаговський висвітлив у праці “Учреждение Александровского отдела попечительства о глухонемых”, що побачила світ у друкарні Олександрівського училища глухонімих.

Відрадно, що учнями М.М.Лаговського у свої шкільні роки були і наші члени УТОГ, котрі навчалися в Олександрівському училищі і присвятили своє життя рідному Товариству. Це, зокрема, Борис Григорович Безбородько (1898-1979), який закінчив згадане училище в 1914 році. Пра­цював він у Запорізькому обласно­му відділі УТОГ головним бухгалте­ром, директором будинку культури. З 1908 по 1913 рік навчався в цьому ж училищі Матвій Олексійович Поляков (1899-1967), який пов'язав своє життя з Українським товариством глухих, де пропрацював на різних від­повідальних посадах. Варто згадати і Бориса Костянтиновича Парчевського (1898-1978), випускника Олександрівського училища в 1914 році. За фахом він поліграфіст, цю професію здобув у згаданому училищі, саме він надрукував перший статут Одесько­го об'єднання глухонімих у 1918 році, був активістом цього об'єднання і свій життєвий шлях пов'язав з УТОГ. Учнем М.М.Лаговського був Іван Опанасович Панов (1886-1959), котрий також здо­був освіту в Олєксандрівському учили­щі глухонімих і проявив себе як орга­нізатор і голова Катеринославського (Дніпропетровського) об'єднання глухонімих у 1917-1936 роках. Він же - делегат І Всеросійського з'їзду глухонімиху 1917 році в Москві і І з'їзду УТОГ у 1938 році. Гордістю нашого Товариства є Арсеній Іванович Моска­ленко (1895- 1970), який в 1904-1909 роках навчався в Олєксандрівському училищі. Він - учасник громадянської війни в 1919-1920 роках, перший ор­ганізатор комуни глухонімих селян на Донеччині, і голова цієї комуни, дирек­тор лікбезу для глухих в Харкові, голова Єнакіївського міського відділу УТОГ.

З цих коротеньких біографій назва­них особистостей робимо висновок, що училище давало ґрунтовні знання своїм випускникам і добре готувало їх до трудового життя.

До всьогоцього слід додати, що з ве­ресня 1910 року М.М.Лаговський взяв на себе нелегку ношу - завідування чотирма закладами для глухих, що бу­ли об'єднані в училище-хутір. Тут М.М.Лаговський вів напружену сурдопеда­гогічну діяльність. В Олєксандрівському хуторі він об'єднав навколо себе творчий колектив учителів і виховате­лів глухих дітей. Але М.М.Лаговському в Олєксандрівському хуторі не вдалося здійснити багато чого з своїх педагогіч­них ідей через те, що в умовах дорево­люційної Росії вони були утопічні.

Під час Першої світової війни, піс­ля розгрому і реорганізації училища-хутора, М.М.Лаговський працював директором Мурзинського училища глухих, поблизу Петербурга. Після Жовтневої революції, за його ініціа­тивою, було відкрито перший в Росії Центральний інститут глухонімих, учбовою частиною якого він завідував. У 1920-1921 роках М.М.Лаговський налагоджує роботу Перервинського інституту глухонімих (у той час за шко­лами для глухих учнів, де навчалася найбільша кількість дітей, закріплю­валася назва інститутів). З 1921 по 1927 рік - працював завучем Другого Московського інституту глухонімих, а потім - професором Московського педагогічного інституту.

В своїх працях М.М.Лаговський пи­сав, що “глухонімий має ті ж самі люд­ські достоїнства і ті ж самі людські недоліки, що і чуючі. Тільки в одному він відрізняється від інших: йому не вис­тачає слуху. Навколо нього все тихо, безмовно, мертво. Ні мови природи, ні мови мистецтва він не розуміє, і оскіль­ки живе в німому світі, то залишається і сам німим. Не чуючи нашої мови, він позбавлений одного з найдорогоцінніших дарів, йому не вистачає надійного і найкращого засобу для формування розуму; тому він відстає від чуючих у розвитку своїх розумових здібностей”.

М.М.Лаговський перший з вітчиз­няних сурдопедагогів зробив спробу серйозного наукового обгрунтування проблеми компенсації функцій слухо­вого аналізатора і зору у глухих.

Вчений-сурдопедагог розумів, що “наші знання і засоби дати глухонімо­му мову - недосконалі. Ми не в змозі також дати йому такий же надійний за­сіб для сприйняття мови, яким є вухо”. М.М.Лаговський наголошував, що “не обсяг знань обумовлює здатність володіти мовою, а спосіб засвоєння і звичка у використанні мови”.

У 1933 році видатного сурдопеда­гога не стало. Вже після його смерті, у 1934 році, вийшла в світ праця «Ме­тодика навчання глухонімих». В ній основна увага зосереджується на методиці навчання нечуючих логічній мові, де зазначається, що “треба вчи­ти наших дітей мові не заради самої мови, а для життя”.

Внесок М.М.Лаговського в справу навчання і виховання глухих одержав високу оцінку педагогічної громад­ськості та уряду. Написані ним праці і нині вірно служать сурдопедагогам.

У 1929 році ВЦВК присвоїв йому звання “Герой праці”. Постановою Главнауки УРСР Київська школа для глухих дітей називалася школою імені М.М.Лаговського.

В.Сакун, сурдопедагог Полтавської спецшколи-інтернат для глухих дітей